Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Балаклія, або розрахунок на взаємну любов

6

      Якщо з віком людське обличчя вкривається зморшками, подібно до дрібних звивистих позначок на геогра-фічній карті, то абсолютно в протилежному напрямку зазнає змін обличчя міста. Взяти хоча б нашу Балаклію, яка в серпні традиційно відзначає чергову річницю з часу свого заснування, чим і породжує подібні думки. Не буду зазирати у віддалене і, тим паче, далеке минуле (набагато краще за мене це вже зробили історики, а також старожили, чіпка пам’ять яких утримує у своїх невидимих глибинах те, що, на жаль, уже невидиме оку молодших поколінь), а зосереджусь на перетвореннях, які непомітно увійшли в наше життя і навіть стали життєво необхідними.

7

 

 

    Балаклія – невелике за своїм масштабом місто. Якось одна школярка-старшокласниця дуже влучно зауважила: «За півгодини наш райцентр можна обійти вздовж і впоперек у середньому темпі». Але ж цей темп набагато легше задати собі, коли під ногами рівне і тверде дорожнє покриття, а не ями, ритвини, вибоїни. Хай не так, як нам хотілося б (а хотілося б, щоб позитивні зміни завжди випереджували наші очікування або хоча б збігалися з ними в часі), але змірювати нашу Балаклію кроками вздовж і впоперек останніми роками набагато легше, ніж кілька років тому. І не тільки молодими, сильними, пружними, а й повільними, обережними, статечно-поважними, які залишили свою швидкість у минулому. А стомившись, можна перепочити, зручно всівшись на лавочці. Їх (лавочок) теж значно побільшало, причому, в місцях відпочинку і ймовірного скупчення людей. Встановлені у парках, скверах, поблизу міського ринку, напроти торговельного центру «АТБ», з часом вони стали непомітними, як втрачає гостроту сприйняття картина на стіні у власній квартирі. До цього елементу інтер’єру звикаєш так, що просто не помічаєш його, але спробуй-но щось переінакшити, відразу зміни стануть помітними. Та якщо картина несе насолоду очам, лавочки ж – втомленим ногам.

8

 

    Навесні, щойно поманило перше тепло, в парку соцмістечка затріпотіли ніжними рожевими квітами магнолії. На тлі сірого безлистого ще довкілля округло-випуклі кущі магнолії, густо заліплені багатим розлогим цвітінням, видавались сюрреалістичними, з іншого життя. Магнолії, щедро віддаючи світу свою красу, сповіщали про швидкий прихід справжньої весни. Це вже в минулому і навіть трохи забулось, як звик погляд до алеї з різнокольорових парасольок, які розгойдуються в такт вітру, до «розфарбованих» потужних струменів води соцмістечкового фонтану. Особливо красивий він у літніх сутінках, висвітлюючись здалеку великою кольоровою цяткою, яка має заклично-магнетичну силу. Якщо не поспішаєш – відповіси на її заклик: підійдеш, оросиш долоню, усміхнешся і подумаєш, що життя все-таки прекрасна річ, якщо в ньому трапляються такі приємні моменти. Нерідко серед відпочиваючих тут з дітьми зустрінеш знайомих з різних куточків району, особливо вихідного дня. Вони спеціально виділяють час для того, щоб малеча поганяла парком на самокатах, роликах, велосипедах, а ті з них, що надовго ще не наважуються відірватись від маминої руки, знайшли задоволення на ігровому майданчику, де можна й погойдатись, і з гірки спуститись, і пройтися цікавим лабіринтом. Років п’ятнадцять тому, а можливо, й менше центр парку заповнювала густа непроходима поросль. Дерева, які з часом розрослися, спліталися гілками, майже не пропускаючи сонячного сяйва. Під їхніми кронами вільготно почувалися кущисті рослини. Сьогодні все кардинально змінилося. Парк соцмістечка, висловлюючись метафорично, живе «прозорим» життям. Усе в ньому на своєму місці, навіть стрункі декоративні яблуньки, о цій порі вже густо обсипані малесенькими рожево-червоними плодами.

    Комсомольська гірка. Пригадую, як зустрічали на її сходах світанок у випускному десятому класі. Було це тридцять років тому. На той час вона ще не зазнала рук варварів –шукачів металу, ліхтарі у формі білих кульок розливали довкруж густе молочне сяйво, лавочки були на своїх місцях з усіма потрібними дощечками, жоден зі сходових маршів ще не зазнав руйнації. Втім, можливо, все було і не так ідеально, просто думалося про інше – про перший позашкільний світанок і нові зобов’язання, які він несе з собою… Переживши друге народження, Комсомольська гірка знову стала місцем, притягальним для відпочиваючих і закоханих.

   Не можу оминути увагою таку, здавалося б, банальну річ, як вуличні світлофори. Так, у нас не мегаполіс, але високошвидкісного транспорту вистачає. Нерідко любителі їзди «з вітерцем» так розганяють свого чотириколісного металевого улюбленця, що в голові аж гуде, хоча самої машини ще й не видно. Можливо, для автогонщиків-любителів і сві-тлофор – не перепона, та все ж є надія, що вчасно схаменуться і натиснуть на гальма. Втім, нерідко й самі пішоходи порушують правила дорожнього руху. Нещодавно спостерігала таку картину: жіночка у віці різко рвонула з місця, намагаючись перейти дорогу на червоне світло, але її смикнула за рукав донька: «Мамо, що Ви робите? Міліція ж на камеру знімає!» Справді, представниця правоохоронних органів у форменому одязі «полювала» саме на таких порушників, фіксуючи їх на камеру мобільного. Напевно, перед нею стояло таке професійне завдання. Та мене здивувало інше: невже дорослій людині і без камер незрозуміло те, що якась розумна голова склала в ось такий фразеологізм: «Краще втратити секунду життя, ніж життя – за секунду». А взагалі-то, більшість балаклійців керується цим золотим правилом. І світлофори так увійшли в наше життя, що коли вимушено «стають» на профілактичний ремонт, то хочеться єдиного – щоб вони знову «заморгали» червоним, жовтим, зеленим кольорами. Так спокійніше і безпечніше.

   Напевно, багато чого у своїй короткій розповіді про місто, в якому більшості з нас судилося жити і працювати, я ненавмисне опустила – не знала, не помітила, призабула. Щойно написала ці слова, і відразу в уяві швидко постала громадська зупинка майже напроти мінімаркету «Яна». Нещодавно там поклали тротуарну плитку, зробили зручний спуск. Дня зо три попрацювали будівельники, і в негоду не місиво під ногами, а тверде й зручне покриття. А скільки людей там «вальсували» ще минулої зими, намагаючись утримати рівновагу, траплялося, що й падали, і зазнавали травм. До хорошого звикаєш швидко.

   Скептично налаштовані люди можуть легко закинути: «Подумаєш, зміни. А життя як було складним, таким і залишається: «комуналка» тисне високими тарифами, зарплати й пенсії «живуть» врозріз із високими цінами, та й взагалі, далеко до досконалості». До досконалості, справді, далеко, але ж не можна не помічати всього того доброго, що вдосконалює обличчя нашого міста, робить його комфортнішим для проживання. Не можна не помічати, що кошти, які акумулюються на місцях, завдяки процесу децентралізації, працюють на загальне благо. Це вже, звісно, кому як: склянка наполовину повна або наполовину порожня. Тож будьмо оптимістами! Лікарі стверджують, що вони стійкіші до життя, і любімо наше місто таким, яким воно є, тим паче, що останнім часом воно вправі розраховувати на взаємну любов.  

 

Тетяна Чмут,

«Вісті Балаклійщини»

 

 

Канал не знайдено