Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net Как правильно варикоз лечить

«Мої молоді батьки»

3

    Минулого вівторка під такою назвою в Балаклійському районному краєзнавчому музеї розпочала роботу виставка, якій передувала тривала організаційна робота. Задумка з її організації належить молодшому науковому співробітнику музею Олені Шелехань. Вона зарані через районні ЗМІ звернулась до містян і жителів району з проханням передати в тимчасове користування музейному закладу старі світлини, на яких увіковічнені не тільки їхні батьки, а й представники старших поколінь, дорогих наших пращурів, які є міцним продовженням нашого родовідного ланцюжка. І такі люди знайшлися.

     Очікувано це було чи ні, але се-ред найактивніших учасників організації виставкового процесу – відомі в районі родини Криницьких, Сидоренків, Мирних, Івончиків, Стрільців та інших. Причому, вони представили не тільки світлини своїх батьків, більшість із яких, на жаль, уже в іншому світі, а їхні носильні речі, зокрема, сукні, блузи, черевики, спідниці, а також предмети посуду. Цікаво було побачити фарфорове блюдо, виготовлене в середині 19-го століття, а також тонкої роботи капронову блузу моди 30-х років двадцятого століття. Більше того, це блюдо до цього часу в ходу, а блуза одягається на особливі свята. Так вдячні нащадки зберігають пам’ять про своїх дорогих пращурів.

    Родичі наших земляків були присутні на виставці. Пізнавально було заглибитись в історію не одного родоводу. Так, Тетяна Криницька, відома нам і як Шерстюк, а також як викладачка музики Балаклійської музичної школи і велика подвижниця в популяризації пісенного мистецтва, без сліз розчулення не могла говорити про своїх батьків. На її світлинах вони молоді, красиві і закохані один в одного. Подружжя Криницьких відоме в педагогічних колах нашого району. На жаль, глави сімейства Андрія Криницького вже немає серед живих, але незгасна пам’ять про нього як про людину, яка збудувала нині діючу Шевелівську школу. Мама Тетяни Андріївни Антоніна Іванівна ще не так давно викладала рідну мову в Лозовеньківській школі, тривалий час очолюючи її. Разом Криницькі прожили цікаве змістовне життя, давши потужне і талановите продовження у своїй доньці Тетяні та онуках В’ячеславові та Ан-дрієві. Уся родина надзвичайно музикально обдарована.

    Добру пам’ять залишили по собі і Зоя Василівна та Микола Христофорович Сидоренки. Зоя Василівна – у своїх учнях, Микола Христофорович – у зведенні одного з кращих у Союзі ветеринарних комплексів, що свого часу знайшло своє визнання на виставці досягнень народного господарства в Москві. Як сказав присутній на виставці син подружжя Сидоренків Олександр, батьки були надзвичайно скромними людьми, жили просто – у мирі з людьми і в злагоді зі своїм внутрішнім світом. Цікавим у біографії Зої Василівни є той факт, що вона була останньою, двадцять п’ятою у своїх батьків. Олександр Миколайович навіть пожартував з цього приводу: «Мабуть, у нашому роду так ведеться, що всі таланти й унікальності дістаються наймолодшим. Зауважу, що я старший з двох».

    Присутня на виставці Лариса Василівна Стрілець, коментуючи фотографії зі свого сімейного архіву, розповіла, що батько загинув на фронтах Другої світової, а мама, залишившись з двома малими дітьми на руках, зазнала таких злигоднів і поневірянь, що й не сподівалася, що проживе життя довжиною майже в століття – 97 років. Труднощі не озлобили, а загартували і саму Ларису, коли вона була зовсім дівчам. «Скуштувавши» випробувань ще в дитинстві, пізніше вона ніколи не впадала у відчай, знаходячи розраду в роботі. Старше покоління балаклійців пам’ятає її як талановиту танцівницю, акордеоністку, майстриню з ручної і машинної вишивки, а також як директорку Балаклійського Будинку піонерів. Навіть у своїх нинішніх поважних роках ця славна жінка не засиджується вдома. Вона дбає власну городину і садовину, яку щедро роздає друзям і консервує на зиму для себе і своїх рідних. Не оминула вона у своїй розповіді і свого покійного вже чоловіка В’ячеслава, який знався на тонкощах журналістської справи, а також прекрасно співав.

    Сергій Івончик образно назвав себе поєднанням сходу і заходу України, оскільки його мама родом із нашої Мілової, а батько – з Тернопільщини. Хист до музики і гри на музичних інструментах він успадкував від батька-самоучки. Не маючи спеціальної освіти, його батько освоїв не один музичний інструмент. Дорослому, благородно припорошеному сивинами, синові приємно згадувати своїх батьків вдячною синівською любов’ю.

    Можна багато розповідати ще про світлини виставки, когось я зовсім ненавмисно пропустила, припрошуючи балаклійців і гостей нашого райцентру завітати до музею і самим доторкнутися до живодайних джерел, а можливо, стати черговим її учасником. Чом би й ні? Адже в старих фотографіях – особлива енергетика, вони затягують у себе якимсь незбагненним магнетизмом. Мені, наприклад, хочеться ще раз побувати на виставці, бо все це наша спільна історія, маленькі, але чіткі штрихи в життєписі нашого міста і району. Не позбавляйте себе такої можливості – відвідайте виставку!  

 

Тетяна Чмут,

Ксенія Шестова (фото),

«Вісті Балаклійщини»