Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net Как правильно варикоз лечить

«НАЙВАЖЧЕ НА ПЕРЕДОВІЙ БУЛО ДУМАТИ ПРО ТЕ, як мати переживає за тебе вдома»

2

    Чотирнадцятого жовтня ми відзначатимемо День захисника України – свято, яке збігається в часі з великим християнським празником – Покровом Пресвятої Богородиці. Такий збіг є невипадковим, оскільки з давніх-давен наші мужні пращури козацького роду-племені, які відважно захищали рідну землю від зухвалих і самовпевнених ворогів різного штибу, вважали Богородицю своєю покровителькою. До неї вони возносили гарячі молитви про спасіння своєї душі і тіла, бо вірили, що своїм покровом вона вбереже від гостро відточеної монгольської стріли і круто вигнутого турецького ятагана. Взятися за зброю довелося і нашим сучасникам, коли під загрозою опинилися суверенітет і незалежність України. Серед оборонців східних рубежів нашої держави і Василь Бережний, заступник Балаклійського військового комісара з територіальної оборони, майор Збройних сил України.


       Василь Леон
ідович не з говірких, як і більшість чоловіків, які звикли не словом, а ділом доводити своє право носити почесне і відповідальне звання захисника Вітчизни. Та вже за дві-три хвилини він втягується в розмову і навіть охоче розповідає про себе. Погодьтесь, кожного з нас гріють спогади дитинства і юності, коли ще все попереду, коли ти керуєш своїми планами, які сміють зароджуватись у твоїй голові, як диригент – великим оркестром.

       – Народився я в Залимані, але ще малим хлопчаком разом із батьками переїхав до сусідніх Савинець. Там закінчив першу Савинську школу, яка тепер гордо іменується ліцеєм. Над вибором майбутньої професії довго не роздумував, оскільки вже з отроцтва тримав орієнтир на свого дядька по материнській лінії Віктора Костянтиновича. Він був професійним військовим. За радянської доби де тільки не випадало йому служити (!), але майже щоліта він приїздив до рідних місць у відпустку. Для мене було справжнім святом приміряти його військове обмундирування. І хоча кашкет обкручувався довкруж голови, а кітель обвисав, як на жердині, ніщо не могло зіпсувати мені цей урочисто святковий момент.

       Від розумних людей доводилось чути, що коли чогось дуже хочеш, то навіть планета Земля починає обертатися в напрямку здійснення твого бажання. Принаймні я в це дуже вірю, бо відразу по закінченні школи вступив до Київського інституту сухопутних військ на танковий інженерний факультет. Роки навчання промайнули швидко, і вже новоспеченим лейтенантом був скерований до Харківського інституту танкових військ заступником командира роти з озброєння батальйону забезпечення навчального процесу. За три роки разом із капітанським званням був переведений на вищу посаду, та в 2005 році звільнився у зв’язку з закінченням контракту.

      Довелося Василеві призвичаюватись до цивільного життя. У наших українських реаліях це не так-то й просто, але він не із слабкодухих і звик завжди покладатись тільки на власні сили. Працював в охороні, на будівництві, по-домашньому на Савинському цукровому. Хто знає, як розвився б далі ланцюжок життєвих подій нашого земляка, якби не трапились відомі всім події під назвою антитерористична операція. У лютому 2015-го Василь Леонідович був призваний за мобілізацією. Після курсів підвищення кваліфікації потрапив до другого окремого мотопіхотного батальйону 30-ї окремої механізованої бригади з постійним пунктом дислокації в місті Новоград-Волинський Житомирської області.

     – Бригада перебувала в зоні проведення антитерористичної операції. Я там теж був упродовж дев’яти місяців, виконуючи обов’язки начальника бронетанкової служби батальйону. Ми зайняли позиції в районі Світлодарської дуги. Нерідко опинявся і на передовій. Не стану критися – спершу було страшно. Думаю, що в цьому плані я не унікум й інстинкт самозбереження в екстремальних умовах виявляє себе з подвійною силою, хіба що хвалькуваті дурні можуть це відкидати. Але, не хочу грішити проти істини, в справжніх бувальцях мені побувати не довелось. Хоча на війні у кожного своя доля – були в нашому батальйоні і загиблі, і поранені, і полонені. Останні знову поповнили наші лави за обміном і, до їхньої честі, продовжили службу і навіть підписали контракт на наступний термін.

     Василь Леонідович, у словах якого немає і найменшого натяку на пафос, усе ж як справжній військовий відзначає бойову міць нашої української армії, її помітно вдосконалені технічний ресурс і боєздатність.

     – Сучасні Збройні сили України не йдуть ні в яке порівняння з тими, які ми мали в 2014 році. Говорячи про це, я маю на увазі не тільки техніку, а й людський потенціал. Військовий вишкіл наших солдатів і офіцерів сьогодні такий, що ми можемо тільки пишатися ними, як і тим, що маємо професійне свято свого українського захисника. Для мене це справді особливий урочистий день.

       Під час розмови ми зачепили й тему соціального захисту військових. Майор Бережний без заминки видав, що раз на рік має можливість скористатись правом на безкоштовний проїзд Україною всіма видами транспорту; має 75% знижки на оплату комунальних послуг у межах установлених лімітів; держава також гарантує безкоштовний проїзд у міському і приміському транспорті та безкоштовне санаторно-курортне лікування. Три роки тому для військовослужбовців його статусу діяла програма безкоштовного зубопротезування, чим він і скористався.

     Наостанок розмова знову зробила розворот до дев’яти місяців перебування Василя Леонідовича в зоні АТО. Він неначе щось виношував-обдумував, а потім несподівано так сказав: «Найважче на передовій було думати про те, як мати переживає за тебе вдома». У мене у зв’язку з цим виникла ось яка думка: це свято не тільки безпосередньо військових, а й їхніх матерів, серця яких завжди в тривозі за синів. Тож хай якнайшвидше настане мир, щоб у матерів наших звитяжців поменшало тривог.

 

Тетяна Чмут,

Ксенія Шестова (фото),

«Вісті Балаклійщини»