Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net Самое современное лечение грыж

«ЦЕ ПОТРІБНО НЕ МЕРТВИМ. Це потрібно живим»

111

   Балаклія і Балаклійщина під час Другої світової стали полем найжорстокіших і найкровопролитніших боїв, де вирішувалась доля цілих фронтів і з’єднань. Бої на берегах Сіверського Дінця були одними з найбільш втратних в історії війни.

       9 грудня 1941 року фашисти захопили місто. Протягом 424 днів Балаклія жила в окупаційному режимі. За цей час загарбники примусово відправили до Німеччини 378 городян, розстріляли близько 200 мирних жителів. У жовтні 1942 року був знищений до тла хутір Крейдянка, а його жителі після жорстоких тортур були розстріляні. Жителі Балаклії та її околиць опинились між двох вогнів – тривала взаємна жорстока артилерійська перестрілка, фашисти нещадно бомбили будь-яке житло.

      З перших днів війни Балаклійщина відправила на фронт своїх синів та дочок. Місцеві, ті, що залишилися вдома, будували захисні споруди, працювали, незважаючи на смертельну загрозу від «Юнкерсів», які постійно вели обстріл «точки 88» (у німців кодова назва Балаклії), бо на її території знаходились стратегічні об’єкти.

     На території району діяли чотири партизанських загони: Балаклійський партизанський загін № 10, Савинські партизанські загони №№ 51, 52, Петрівський партизанський загін. З вересня 1941 р. по лютий 1943 р. ними було знищено та взято в полон більше тисячі фашистських солдатів та офіцерів, пущено під укіс два ешелони з живою силою і озброєнням противника, підірвано чотири німецьких штаби, три склади з боєприпасами. При наближенні лінії фронту до міста партизанський загін разом з радянськими військами атакував та протягом двох діб утримував ділянку оборони в районі Балаклійської водонапірної станції. Крім того, бійці партизанських загонів виконували завдання частин Червоної армії, здійснювали диверсії в тилу ворога.

       На території Балаклійщини діяла підпільна група. Через патріотично налаштованих учителів та учнів старших класів велася активна розвідувальна робота.

       Наступ на Балаклію нашими військами був запланований на 18 січня 1942 р. Операція дістала назву Барвінківсько-Лозівська. Суцільного фронту між Артемівськом та Балаклією не було. Саме в місті події розвивались несприятливо для наших військ. Воїни 253-ї дивізії були зупинені шаленим вогнем ворога. Балаклійсько-Борщівська дільниця фронту перейшла до оборони.

       Піхота на танках 7-ї танкової бригади стрімким ударом звільнила Лагері, Балаклію звільнити не вдалося. Для німецького командування вона мала важливе стратегічне значення. Потім розпочалась трагічна для нас Харківська наступальна операція.

      Бої за Балаклію почалися 5 лютого 1943 р., коли з’єднання 6-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Ф. Харитонова увірвалися на її східну околицю. Радянське інформбюро 7 лютого 1943 р. повідомило: «6 лютого на Україні наші війська в результаті жорстоких боїв оволоділи залізничною станцією Лисичанськ, Барвінкове та Балаклія». Але з 8-го по 10-те лютого 1943 року бої за Балаклію відновилися. Повністю Балаклійський район було звільнено у вересні 1943 року. Особливий героїзм у боях за місто виявили бійці 172-ї, 263-ї, 35-ї стрілецьких дивізій та інших військових частин.

      Скільки молодих, відважних бійців навічно залишилися на землі Балаклійщини! Серед них було чимало героїчних балаклійців, які ще на початку війни виявили небачений героїзм, любов до рідної землі!

      На вулицях міста героїчно загинули комісар 15-го стрілецького корпусу полковник І. Ростовцев, лейтенанти Л. Алієв і Х. Муканов, на честь яких названі вулиці міста. Їхні стислі біографії – це віхи героїчного підйому душі, в них віддзеркалена наша історія, правічні прагнення до свободи й волі.

     Руйнування, заподіяні фашистськими загарбниками в Балаклії, були страшними. З Байрачанської гори відкривались суцільні руїни, вкриті густою хмарою диму. В місті фашисти знищили усі промислові підприємства, комунальні та культурно-освітні споруди.

     У сквері соцмістечка стоїть 76-міліметрова протитанкова гармата. Вона нагадує про значний внесок балаклійських робітників, які за Уралом кували грізну зброю для воїнів Радянської армії. Поряд із залізничним мостом, на лінії Балаклія—Савинці, скорботний монумент над солдатською могилою воскрешає в пам’яті кривавий бій, що розігрався тут у лютому 1943 року, коли фашистська група військ намагалася прорватися до Харкова.

       Більше тридцяти тисяч балаклійців брали участь у боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини проти німецько-фашистських загарбників та більше 200 – у партизанських загонах, понад 500 із них за мужність і відвагу відзначені високими державними нагородами: орденом Червоної Зірки, орденом Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

      На фронтах Другої світової загинули 8 тис. балаклійців, за період окупації – 200 осіб. До Німеччини примусово було вивезено близько 2 тисяч наших земляків. На території району загинули 18 тисяч бійців Червоної армії, які звільнили район від німецько-фашистських загарбників.

       Усе далі відходять від нас грізні роки Другої світової війни, та не згасає пам’ять про тих, хто заради Великої Перемоги пожертвував найціннішим – власним життям, хто поліг у боях заради щастя інших. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих у найстрашнішому воєнному протистоянні минулого століття і дякуємо їм за ратний подвиг, мужність та героїзм.